Преподобна Cофія Хотокуріду

Преподобна Cофія ХотокурідуПреподобна Cофія Хотокуріду була родом із сільської місцевості області Ардасі Трапезундської митрополії на Понті (сучасна Туреччина). Вона була красивою: карі очі, вузьке обличчя. Її волосся було русявим, і вона заплітала їх в п’ять кіс. Батьки віддали її заміж відносно пізно, піддавшись тиску родичів. Вони були богобоязливі й не наполягали на заміжжя, надаючи дівчині повну свободу у виборі шляху.

Від не дуже довгого шлюбу (1907-1914) з Йорданом Хотокурідісом народилася дитина, але вона незабаром померла, а чоловік згинув у військових таборах у внутрішніх областях Понта. Ці події спонукали Софію до глибокого покаяння і подвижництва протягом усього життя.

Вона почала подвижницьке життя ще на своїй батьківщині, живучи усамітнено горі. Під час гонінь перед нею постав святий Георгій і, оголосивши про небезпеку, що насувається, повелів повідомити це селянам, щоб вони встигли сховатися. Так і сталося, і село було врятоване.

У 1919 році Софія Хотокуріду вирушила в Грецію, де стала жити при монастирі Різдва Богородиці «Клісури» в Касторії (місто на північному заході Греції в західній Македонії) під керівництвом досвідченого афонського духівника Григорія (Магдаліса), у якого навчилася духовного життя і завжди згадувала його ім’я з великою повагою.

Очаг в монастирській трапезній по велінню Богородиці став постійним житлом Софії. Всю ніч вона стояла на колінах, притулившись спиною до його вологої стінки, і важко сказати, спала вона хоча б дві години. Тоді не було у вікнах шибок, і холод і вогкість від кранів пробирали дуже сильно. За монастирськими воротами стовпчик термометра часто опускався взимку до -15 градусів. Іноді вона розводила в вогонь, але так як все було відкрито, це невелике тепло швидко тануло. На підвіконні у неї завжди горіла свічка перед образом Богородиці.

Там вона сиділа, там їла, там проводила час, спостерігаючи також і за воротами монастиря. Часто траплялося так, що без повідомлення (адже телефону або якого-то іншого способу зв’язку тоді не було) вона повідомляла про паломників, які повинні були прибути, й навіть називала їх імена, хоча їх ще ніхто не бачив. Одного разу приїхав цілий автобус паломників. Софія поіменно привітала всіх та при цьому сказала кожному про його особисті або сімейні проблеми, запитуючи й про тих, хто залишився вдома. Щоб почути її тапорадитися з нею, з Салонік приїжджали повні автобуси учнів отця Леоніда (Параскевопула). «Велике скарб у вас там в горах», — говорив він. Приїжджали благочестиві прочани звідусіль, в тому числі з Афін.

Одяг святої Софії був жебрацьким. Іноді взимку вона накидали на спину діряву ковдру або шаль. Вона ходила боса. Часом на ній була вовняна, рвана і стара, шапочка і якісь старі капці або черевики. Паломники приносили подвижниці новий теплий одяг, але вона, приймаючи його, одразу віддавала біднякам.

Преподобна Cофія ХотокурідуВечорами, сидячи біля вогнища, преподобна просила кого-небудь, хто вмів читати, почитати їй житія святих з маленьких брошурок, які вона зберігала у себе.

Софія прийшла в монастир у віці 44 років. Щоб нікого не бентежити своєю красою, вона мазала обличчя сажею й кіптявою з казанків. Вона брала запалені вугілля без щипців голими руками.

Їжа святої завжди була пісною. Блаженна збирала дикі трави, гриби й мох та їла все це сирим, рясно посипавши сіллю. По суботах і неділях додавала в їжу ложку масла. Паприку і цибулю-порей, запечені в золі, трохи маринованих зелених запліснявілих помідорів та іноді в непісні дні трохи солоної риби. Для себе вона не готувала. Тільки коли чекала відвідувачів, вона відправляла жінок варити квасолю або макарони, з маслом або без, та скільки б не засипали в каструлю, їжі виходило рівно стільки порцій, скільки було потрібно. Всім мандрівникам та прочанам вона варила каву.

Ніколи не було такого, щоб стариця посварилася або засмутила кого-небудь. Коли Софія розуміла, що хтось був у важкому стані через гріхи, вона з розумінням підходила до такої людини. Вони удвох сідали так, щоб їх не бачили й не чули інші, і вона, не даючи йому розкрити гріх або проблему, спочатку втішала, а потім наставляла повними любові словами Господніми. Часом вона говорила: «Вони прийшли до Богородиці чорними, а йдуть білими».

Особливо дбала свята про незаміжніх дівчат, яким трапилося збитися зі шляху. Стариця збирала їх навколо себе й напоумлювала краще матері. «Богородиця не втратить вас», — додавала вона.

Через її руки проходило багато грошей. Софія брала їх й залишала де доведеться: в кущах, під камінням, в ямах, в щілинах стін, під дерев’яними сходами, під черепицею. Але як тільки в них з’являлася потреба, вона тут же їх знаходила та віддавала туди, де було необхідно.

Блаженна бачила багато спокусливих дій мирян, ченців та священиків, але ніколи нікого не засуджувала. Улюбленою її фразою було: «Майте багато терпіння, багато терпіння». Вона говорила і повторювала цю фразу, бо все її життя було терпеливим й суворим подвигом заради Христа.

Її тіло було подібним тілу Марії Єгипетської: висохлий остов, обличчя наче обтягнуте шкірою череп, запалі в очниці очі, мозолясті руки, обпалені золою й вугіллям, суха, обпалена сонцем шкіра, жорстке волосся, з яких часто стирчали колючки та солома.

Преподобна Cофія ХотокурідуПреподобна ніколи не звертала уваги на хвороби або травми. Якось раз, коли майстри міняли черепицю в західному крилі монастиря, Софія наступила на великий цвях. Ніхто не почув ні зойку, ні схлипу, хоча був біль нестерпний для людини. Цвях проткнув ногу й вийшов з іншого боку, але крові не було. Робітники перелякалися, Софія ж допомогла їм витягти цвях, вдаривши зверху по ньому, і продовжила свій шлях, як ніби нічого не трапилося.

Блаженна благословляла жінок маленької іконою Різдва Богородиці, щоб приховати свою власну молитву та благодать, яку дарувала їй Богородиця. У разі хвороб свята благословляла іконою святих безсрібників.

Одні бачили, як з нею біля її голови спали три змії, проте ні вони її не турбували, ні вона їх. Велику змію також бачили в церкві Святої Трійці, і ця змія супроводжувала її, коли Софія запалювала лампади. Люди злякалися і спробували її вбити. Але Софія припинила ці наміри, сказавши: «Раз вона вас не турбує, не діставайте і ви її. Вона церковна».

Один відставний військовий, який відвідував Софію в 1949 році, розповідав, що у неї була ведмедиця, яку та годувала з рук хлібом, при цьому величезна, але спокійна тварина брала у неї їжу, з вдячністю облизувало їй руки і ноги та зникало в лісі.

Декотрі свідчать, що бачили, як свята піднімалася або спускалася, не торкаючись землі: вона літала.

Незадовго до своєї смерті праведна Софія весь час повторювала: «Я піду, а через деякий час на батьківщину прийде велике лихо». Коли відбулися кіпрські події (турецька окупація Північного Кіпру), її учні зрозуміли це пророцтво.

Преподобна Софія Хотокуріду відійшла до Господа в 1974 році, прийнявши велику схиму з ім’ям Марія. 8 років потому — в 1982 році — віднайшли її мощі: все пахло базиліком, і ці пахощі зберігалося кілька днів. Інші бачили сяйво, котре піднімалося до небес.

Серед зарослих хрестів древніх отців за вівтарем храму святого Іоанна Предтечі стояв мармуровий надгробок з висіченим написом: «Софія Хотокуріду, Преподобна Cофія Хотокурідучерниця святої обителі Богородиці, померла 6.5.74 у віці 88 років».

Широке народне шанування преподобної Софії в Греції почалося ще при її житті. Перший образ Софії був написаний на замовлення нинішнього митрополита Павла (Апостолідіса). Відтоді були написані й інші образи.

Футболіст, якому Софія явила диво, посріблив чесну голову святої.  Вона виділяє найтонші пахощі, і від неї виділяються краплі мира, про що свідчать паломники.

4 жовтня 2011 року Священний Синод Константинопольської Православної Церкви канонізував преподобну Софію (Хотокуріду) у лику святих. 6 травня 2012 року на місці подвигів новопрославленної святої в монастирі «Клісури» відбулося перше урочисте богослужіння на її честь.

Память преподобної Cофії Хотокуріду святкується 23 квітня (6 травня).